Ісландія. Історія однієї кризи

     Стабільна демократична держава з високим рівнем життя із низьким рівнем безробіття і державним боргом. Екологічно чисті джерела енергії, харчова промисловість, риболовля з системою квот та відмов, охорона здоров’я і освіта, чисте повітря, невисокий рівень злочинності. Такою була Ісландія до фінансової кризи. У 2000-их рр. ісландське правління почало широкомасштабну політику дерегулювання: 1) дозволили ТНК будувати гігантські заводи з виплавки алюмінію і почати експлуатувати ісландські природні геотермальні і гідроенергетині ресурси; 2) держава приватизувала 3 найкрупніші ісландські банки. Протягом 5 років три банки, які раніше ніколи не вели операції за межами Ісландії позичили 120 млрд дол., що у 10 р. перевищило економіку Ісландії. Це була фінансова «мильна бульбашка».Невелика острівна країна із населенням 320 000 чол., яка не входить до Європейського Союзу, має ВВП на рівні 13 млрд дол, і є фінансово міцною та стабільною за оцінками міжнародних експертів потрапляє у 2008 р. в економічну кризу та показує погіршення усіх макроекономічних показників. Що ж привело Ісландію до кризи? 

0,,4519405_4,00

     В Ісландії проблемою стало те, що, мабуть, не менш знайомо в Україні і називається узурпація регулювання. Узурпація, або ж корпоративізація регулювання (regulatory capture) – це ситуація, коли державний регулюючий орган, покликаний регулювати певну сферу економіки в інтересах всього суспільства, починає просувати комерційні чи інші групові інтереси, які домінують у даній галузі. Ризики посилювались через те, що економіка  і чисельність населення (близько 300 000 людей) є малими, а держава, незважаючи на свій «сучасний» вигляд, не має управлінців зі спеціалізованими знаннями у міжнародній банківській справі. Натомість уряд покладався виключно на банки, отримуючи від них всю інформацію про економіку. Більше того, від початку 1990-х країну очолювали ревні неоліберали, що вірили в ефективність фінансових ринків та їхню саморегуляцію. Тобто склались ідеальні умови для узурпації регулювання.

     На фоні загального клімату недостатнього регулювання  на початку 2000-х рр. ісландські банкіри мали змогу купувати великі бренди у Британії, Данії і деінде, збільшуючи показники фінансового левереджу своїх балансових звітів на базі нестійкого чи навіть фіктивного забезпечення. Вони також досягли певного успіху в перенесенні ризику до країн здійснення операцій, подалі від ісландців, створивши подвійний моральний ризик. Слабкість міждержавного регулювання відкрила перед банками значні горизонти, до 2006 р. щодо них не проводилося жодного міжнародного розслідування. Перед лицем фінансових труднощів банкіри розпочали добре організовану PR-кампанію, залучаючи економістів з великим іменем для проголошення стабільності фінансової системи Ісландії.

     Один із банків заснував інтернет-сервіс Icesave для забезпечення притоку депозитів фізичних осіб з-за кордону. У той же час уряд Ісландії не володів необхідними фінансовими ресурсами для підтримки банків на тому рівні, до якого їм було дозволено зрости. Хоча довгий час йому вдавалось переконувати інвесторів та уряди інших держав у протилежному.

     В найбільшій стратегії прем’єр-міністра Ісландії Девіда Одсона фінансовий сектор розглядався як третій кит, на якому тримається економіка, іншими двома були рибальство й енергетика (особливо для виплавки алюмінію). У 2001 р. його старший радник з політики та економіки розробив брошуру «Як зробити Ісландію найбагатшою країною світу?», яка вбачала в країні  податковий рай, таку собі Зфшорну зону на зразок Люксембургу, Джерсі, Гернсі та їхніх карибських аналогів. За державні кошти розпочалась робота над гігантською гідроелектричною дамбою, котра є одним із найбільших будівельних проектів у Європі. Окрім того, за приватні кошти втілили суміжний проект будівництва великого алюмінієвого плавильного котла та значного розширення іншого. Ці проекти викликали значні притоки капіталу і надзвичайно високо підняли стелю торгового дефіциту. Тоді ж Д. Одсон і компанія послабили правила державної іпотеки, дозволивши позики на 90% вартості нерухомості. Новоприватизовані банки при цьому поспішили надавати ще більш щедрі умови. Також знизили податок на доходи і ставки ПДВ з метою перетворити Ісландію на міжнародний фінансовий центр зі слабким податковим навантаженням. З часом ці зміни стали причиною утворення фінансових бульбашок.

     Нова банківська еліта Ісландії надувала бульбашки з метою розширення своїх володінь у національній економіці, одночасно і конкуруючи, і співпрацюючи одне з одним. Використовуючи свої пакети акцій як застави, їм вдавалось отримувати великі позики від власних банків, деякі з яких вони витрачали на купівлю більшої частки у тому ж банку, що піднімало ціну акцій. Працівникам доручили задовольняти такі клопотання. Вони так само поводились з іншими клієнтами, включно з іншими банками. Тобто схема була наступна: Банк А позичає акціонерам Банку Б, котрі купують ще акції в Б, використовуючи свої власні акції як заставу, і тим самим піднімають ціну. Далі Банк Б повертає послугу акціонерам Банку А. Чистий результат є таким, що ціна акцій обох банків зростає без притоку нових грошей. Вкладників також агітували перевести їхні збереження в акції, а працівники банків проводили вечори, обдзвонюючи з цією метою домогосподарства з усієї країни, використовуючи тактику, яку можна назвати не інакше як хижацьке кредитування. Результатом став захист крупних акціонерів від ризику та одночасне забезпечення їм процентів від надприбутків.

landsbanki_1006784c

     Багато з цього діяло за схемою Понці (фінансової піраміди), коли борги покриваються подальшими запозиченнями, а також ґрунтувалось на фіктивному капіталі – результаті незаконних фінансових маніпуляцій. Проте нежиттєздатність процесу залишалась прихованою, оскільки банки ретельно розробляли каруселі компаній спільної власності в місцях на кшталт Люксембургу, Острови Мен, Британських Віргінських островів і навіть Куби, котрі купували акції один одного для покращення співвідношення власних та позикових коштів у балансах компаній. Ісландські фінансові інституції завдяки замаскованому веденню справ у власних інтересах мали на перший погляд сильні балансові звіти, принаймні для нефахівців та неуважних. Брокери роз’їжджали країною, переконуючи громадян залазити в ще більші борги і конвертувати новий або існуючий борг в кронах на швейцарські франки чи японську єну під набагато нижчий відсоток. Вони переконували своїх клієнтів в тому, що це «примітивна» операція – «щоб це не спрацювало, крона має впасти на 20%, а цього ніколи не трапиться». Надмірна доступність кредитів надала населенню можливість надспоживання. Це також дозволило їм зрештою позиціонувати себе як «самостійних людей», чим можна пояснити їх статус «найщасливіших у світі».

     Саме таким шляхом крихітна Ісландія увійшла в лігу великих банків. Як вже зазначалось, до кінця 2007 р. об’єднані «активи» Landsbanki, Kaupthing та Glitnir стали у 8 разів більшими за ВВП. Власники та менеджери все більше і більше винагороджували себе, успішно грабуючи банк зсередини. Багатіючи, вони отримували ще більше політичної підтримки. Нерівність у доходах і багатстві зростала за підтримки урядової політики, котра спихала податкове навантаження на бідніші верстви населення. [8]. Паралельно, схожа ситуація розвивалася у США.

     Банкіри відповідали урядовим партіям взаємністю – значними фінансовими внесками. Банки також надавали чималі кредити окремим політикам: десять із шістдесяти трьох членів Парламенту отримували позики на більш ніж 100 млн. крон (тобто майже півтора мільйона доларів) протягом 2005-2008 років. [10] Ймовірно, що більше половини депутатів брали в кредит суми, що перевищували 50 млн. крон. Уряд Одсона, банки, Торговельна палата Ісландії та інші інституції запустили в дію добре організовану кампанію для презентації країни, як зручно розташованого між Європою та Америкою і динамічного міжнародного фінансового центру. Wall Street Journal проголосив Ісландію чемпіоном з економіки вільного ринку: «Експеримент Одсона з ліберальною політикою є історією найбільшого успіху у світі». А Торговельна палата Ісландії навіть заявила: «потрібно перестати порівнювати себе з іншими північноєвропейськими країнами: врешті-решт ми багато в чому кращі за них».

     Проте на початку 2006 р. де-не-де у фінансовій пресі почали з’являтись хвилювання стосовно платоспроможності великих банків, у котрих почали виникати труднощі із залученням коштів на ринку грошей. Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу Ісландії піднявся від 5% від ВВП у 2003 р. до 20% у 2006 р. і став одним з найвищих у світі. Фондовий ринок розширився в дев’ять разів з 2001 р. по 2007 р., Landsbanki, Kaupthing та Glitnir працювали понад можливості Центрального банку Ісландії, який більше не міг підтримати їх як кредитор останньої інстанції. Більше того, незважаючи на те, що їхні зобов’язання були реальними, значна частка їхніх активів була сумнівною, і значна частка і того, й іншого була деномінована в іноземній валюті. [13] В лютому 2006 р. Fitch понизив оцінку Ісландії зі стабільної на негативну. Це викликало, як її потім назвали, «міні-кризу»: крона різко впала, вартість банківських зобов’язань в іноземній валюті зросла, забезпечення валютних боргів стало «суспільною» проблемою, фондовий ринок впав і почастішали банкрутства підприємств.

     Незважаючи на те, що Landsbanki, Kaupthing і Glitnir вижили в «міні-кризі» 2006 р., вони все одно зберегли значні невідповідності між своїми активами (в основному неліквідними та довгостроковими) і короткостроковими зобов’язаннями. У них і далі були проблеми із залученням коштів для придбання активів і повернення існуючих боргів, переважно деномінованих в іноземній валюті. Банки використовували два методи для вирішення цих проблем. Першим методом, який запровадив Landsbanki, став Icesave – інтернет-сервіс, спрямований на заохочення депозитів фізичних осіб під набагато привабливіший відсоток, ніж пропонували топові комерційні банки. Після того, як Icesave запустили в Британії у жовтні 2006 р., а через вісімнадцять місяців в Нідерландах, він одразу полонив увагу фінансових сайтів, що шукають найкращі пропозиції, і незабаром був завалений депозитами. Десятки мільйонів фунтів стерлінгів надійшли від Кембриджу, міської поліції Лондона і навіть від Аудиторської комісії Об’єднаного Королівства, відповідальної за нагляд над місцевими урядовими коштами.

     Працівники Landsbanki заледве вірили у свою удачу, спостерігаючи за зростанням сум на екранах своїх ноутбуків. Лише в Британії було зареєстровано 300 000 вкладників Icesave. Притік коштів допоміг банку розрахуватися зі своїми позичальниками і придбати ще більше активів. А той факт, що підрозділи Icesave де-юре були створені як відгалуження, а не дочірні установи, означав їх пряму підпорядкованість владі Ісландії, а не своїм справжнім господарям. Нікого особливо не хвилювало, що через зобов’язання Ісландії як члена схеми страхування депозитів ЕЕА, її населення в 320 000 людей було б відповідальним за компенсацію вкладникам за кордоном в разі банкрутства Icesave, в той час як акціонери Landsbanki пожинали короткострокові прибутки. Kaupthing та Glitnir вирішили не відставати: в травні 2008 урядовці отримали десять заяв щодо створення подібних установ за кордоном.

    Друге «вирішення» проблем ісландських банків у залученні коштів стало відомим як «любовні листи» – новаторський шлях до ліквідності без використання реальних активів в якості застави. Після того, як Велика трійка повністю використала свої позикові можливості у Центрального банку Ісландії, вона почала продавати свої боргові цінні папери одному з менших регіональних банків, той відповідно під них позичав кошти в Центрального банку, який не вимагав іншої застави. Врешті-решт кошти поверталися до великого банку-ініціатора. Ці облігації в торгівлі швидко прозвали «любовними листами», тобто пустими обіцянками. З часом банки вивели цю схему на міжнародний рівень. Натхненна своїми «міцними балансами», Велика трійка створила філіали в Люксембурзі і продавала «любовні листи» там. Дочірні установи продавали папери Центральному банкові Люксембургу та Європейському центральному банкові, а взамін отримували готівку, яку могли пересилати материнській установі в Ісландії чи будь-куди у власних цілях. Landsbanki, Kaupthing і Glitnir між лютим і квітнем 2008 р. підвищили свої запозичення від Центрального банку Люксембургу на 2,5 млрд євро, а до кінця червня ця сума зросла ще на 2 млрд. Звичайно, жоден з центральних банків, ні Ісландії, ні Люксембургу, ні ЄС, не повинен був приймати боргові папери ісландського банку як заставу для іншої позики, зважаючи на їх взаємозалежність. Важливо, що принаймні один з великих банків, Glitnir, отримав від кредитно-рейтингового агентства рейтинг ААА для своїх облігацій – вищий за показник Ісландії в цілому.

icesave

     Вже на цій стадії, після багатьох місяців критичного скорочення кредитів, Європейський центральний банк і МВФ повністю усвідомлювали насування кризи в Ісландії та усі пов’язані з нею міжнародні ризики. В середині квітня 2008 р. МВФ надіслав конфіденційний звіт до уряду Хорде про те, що з банками треба терміново щось робити. Цього ж місяця Мервін Кінг, Голова Банку Англії, запропонував Одсону допомогу в здутті банківської системи, але не отримав відповіді. Центральний банк Ісландії зробив висновки, що таке послаблення є неможливим, а тому єдиний вихід бачив у ще більших запозиченнях валютних резервів. У травні 2008 р., усвідомлюючи наслідки вибуху в Рейк’явіку для власних фінансових систем, центральні банки Данії, Швеції та Норвегії неохоче відповіли на відчайдушні прохання Ісландії про кредитні лінії, надаючи в обмін секретну обіцянку від міністрів та управлінців Центрального банку Ісландії виконувати програми на кшталт пропонованої МВФ за місяць до того. Але до 15 вересня 2008, в день, коли впав Lehman Brothers, практично усі вони були повністю паралізованими.

     29 вересня Glitnir подався по допомогу до Голови Центрального банку Одсона, щоб вирішити свої недалекі проблеми ліквідності. Щоб відновити довіру, Одсон інструктує Центральний банк викупити 75% акцій Glitnir’а. Проте наслідком цих дій стало не піднятття окремо акцій Glitnir, а підрив довіри до Ісландії в цілому. Рейтинги країни обвалилися, а кредитні лінії для Landsbanki та Kaupthing були закриті. З піку курсу 70 до євро, крона, як ми могли спостерігати, впала до рівня 190 за євро в листопаді 2008 р. Фондовий ринок, банківські облігації, ціни на житло і середній дохід перейшли у вільне падіння.

     МВФ прийшов до Рейк’явіка у жовтні 2008 р. для підготовки програми кризового менеджменту. Після випадку Британії в 1976 р. Фонд вперше покликали рятувати розвинену країну. Він запропонував позику під певні умови розміром 2,1 млрд доларів для стабілізації крони, голів північноєвропейських центральних банків умовили проковтнути свій гнів і додати ще 2,5 млрд доларів, знову ж таки за визначених умов.

     Першочергово підняли відсоткові ставки до 18%, але з часом знову опустили до їхнього початкового рівня у 15%. Фіскальне затягування було запланованим на 2010-2011 роки. Також МВФ підтримав вимоги урядів Британії та Данії щодо компенсації за фінансову допомогу депозиторам Icesave, аж до «стелі», передбаченої європейською програмою гарантування вкладів, тобто до 20 887 євро на один рахунок.

     Розорення всередині країни – це ще півбіди. Одночасно втратили свої гроші 300 тисяч вкладників у Великобританії і близько 100 тисяч вкладників у Нідерландах. Уряди цих двох країн частково відшкодували втрати своїм громадянам, але тут же пред’явили рахунок Ісландії на 4 мільярди євро (виплата протягом 15 років з 5,5% річною ставкою). У перерахунку на душу населення (включаючи старих і немовлят) виходило, що кожен житель країни повинен виплачувати по 100 євро в місяць протягом 15 років. По суті, цілу країну вирішили посадити в боргову яму. Кредитори потирали руки від задоволення. Ясно було, що карликова держава не виживе і піде з молотка. Як Ісландія поборола фінансову кризу, читайте у статті “Ісландія. Історія одного виходу із фінансової кризи”.

 

Cyberbrains – експериментальний інтернет-проект, присвячений економіці у різних її проявах. Матеріали Cyberbrains є інтелектуальною власністю колективу авторів. Будь-яке копіювання матеріалів можливе лише за умови активного посилання на сайт.

    1. Уроки Ісландії [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://commons.com.ua/?p=11094
    2. Какой урок можно извлечь из исландской модели дефолта [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://mixednews.ru/archives/11851
    3. R. Wade, S. Sigurgeirsdottir. Lessons from Iceland.New Left Review. – 2010. – № 65. – P. 5-29.
    4. Экономика Исландии [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/ wiki/Экономика_Исландии
    5. С. Ламрани. Исландия и отказ от жёсткой экономии [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://www.voltairenet.org/article176382.html
    6. Банковская система Исландии [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://www.prostobankir.com.ua/spravochniki/bankovskie_sistemy/evropa/bankovskaya_sistema_islandii
    7. Statistics Iceland [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://www.statice.is/
    8. Почему Исландия так быстро восстановилась [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://mixednews.ru/archives/13336
    9. Ситуация в Исландии: основные события и комментарии [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://www.business-politika.net/island_news
    10. Исландия и Великобритания о достижении “значительного прогресса” в переговорах о “замороженных” активах в Landsbanki. [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://foreigniceland.forum2x2.ru/t1520-topic
    11. Исландия снижает ставки по причине выхода из кризиса [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://www.ibk.ru/61407.html
    12. Опыт Исландии: о пользе слова «нет» для лечения корпораций от жадности [Електронний ресурс] : – Режим доступу : http://mixednews.ru/archives/15278
    13. Документальний фільм “Inside job”.

Мар'яна Щегельська

Мар'яна Щегельська (Кучерук)

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>